11 років окупації: як встановлювався репресивний режим у Криму

Інші позасудові репресії

Якщо за минулі три роки повномасштабного вторгнення кримінальні репресії у окупованому Криму стали більше нагадувати репресивні практики в Росії, то у сфері позасудових форм переслідування та практик насилля є і інші тенденції.

З початку повномасштабного вторгнення в Україну, у Криму з новою інтенсивністю поновилася практика насильницьких зникнень. Так, з 2022 року задокументовано 61 новий випадок насильницьких зникнень та одну смерть. Всього з 2014 по 2024 рік відомо про 104 випадки зникнень проукраїнських активістів, членів кримськотатарських інституцій та журналістів (95 чоловіків та дев’ять жінок). На грудень 2024 року доля 21 людини залишалася невідомою — вони вважаються зниклими безвісти. Правозахисники пояснюють зростання кількості випадків викрадень з початку повномасштабної війни проти України тим, що зникнення, з одного боку, стали частиною тактики фільтрації біженців, у тому числі на окупованій території Криму, а з іншого — інструментом посилених переслідувань за диверсії та партизанський опір.

З 2022 року в окупованому Криму також загострилася проблема мобілізації місцевого населення на війну проти України. Сам собою заклик на військову службу населення з окупованих територій є порушенням міжнародного гуманітарного права. Разом з тим, за підрахунками організації «КримSOS», близько 90% повісток у Криму було видано саме кримським татарам, незважаючи на те, що вони становлять лише десяту частину населення півострова. Подібне виборче ставлення до кримськотатарського населення може пояснюватися не лише дискримінацією щодо корінного населення, а й прагненням російської влади використовувати мобілізацію як інструмент тиску на нелояльну їм групу.

Умови утримання та практика насильства

До 2022 року на території окупованого Криму діяв лише один функціонуючий штрафний ізолятор — СІЗО-1 у Сімферополі, через який проходили практично всі політпереслідувані кримчани. Будівля, побудована на початку XIX століття, давно перестала відповідати вимогам для утримання людей.

Умови утримання політв’язнів в Криму після початку повномасштабної війни залишилися такі ж важкі. Значна частина засуджених на тривалі терміни кримських татар — літні люди з хронічними захворюваннями. Медична допомога в колоніях і слідчих ізоляторах часто залишається недоступною, а дискримінація за релігійною ознакою проявляється в заборонах на проведення мусульманських обрядів. Так, Мусліма Алієва відправили в ШІЗО на 15 діб через те, що він не перервав намаз, коли в камеру зайшов начальник колонії. При цьому проблеми з умовами утримання та дискримінацією характерні і для випадків політв’язнів з Росії, що свідчить скоріше про системні проблеми підконтрольної російській владі пенітенціарної системи та загальне ставлення до політичних переслідуваних, ніж про особливий підхід саме до переслідуваних з окупованого Криму.

Особливим інструментом репресій у Криму став Сімферопольський СІЗО-2, відкритий у вересні 2022 року і призначений насамперед для утримання викрадених з окупованих територій. Як повідомляли кримські правозахисники, наприкінці 2022 року в новому СІЗО-2 утримувалося щонайменше 110 осіб, яких привезли з Херсонської та Запорізької областей. Після викрадення їх піддавали тортурам, але і в ізоляторі, курованому ФСБ, тортури тривали.

В ході переслідування здоров’я багатьох політв’язнів значно погіршилося. Багато хто з переслідуваних кримчан — літні люди з хронічними захворюваннями. Найчастіше співробітники ФСВП відмовляються надавати їм необхідну медичну допомогу. Відомо про дві смерті кримських політпереслідуваних в ув’язненні.

• У березні 2023 року в СІЗО міста Новочеркаська від інфаркту помер кримськотатарський активіст, переслідуваний в рамках другої сімферопольської справи «Хізб ут-Тахрір» Джеміль Гафаров, який страждав нирковою недостатністю і пов’язаною з цим хворобою серця.
• 13 березня 2024 року, після двох років ув’язнення у важких умовах, в колонії міста Димитровграда Ульяновської області помер Рустем Віраті, звинувачений в участі в кримськотатарському добровольчому батальйоні імені Номана Челебіджихана.

Висновок

Російський репресивний режим не просто переніс в окупований Крим випробувані раніше практики, а й адаптував їх до нового контексту. У цьому процесі ми виділили 3 етапи:

• перехідний період та створення інфраструктури репресій у перші два роки окупації з 2014 по 2015 рік;
• функціонування вже сформованого режиму репресій у 2016-2021 роки;
• трансформація репресій на тлі повномасштабної агресії проти України з 2022 року.

На першому етапі російська влада і пов’язані з ними агенти поєднували різні репресивні практики в Криму — від викрадень до звільнення з-під варти під поруку. Паралельно з цим закладається інфраструктура майбутніх масових репресій і придушення прав і свобод в Криму. Зокрема, це криміналізація протесту і зборів, закриття незалежних ЗМІ, переслідування журналістів і витіснення непідконтрольних російській владі НКО, ініціація показових справ про тероризм. При цьому, деякі практики, такі як оголошення громадської організації Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією, стали свого роду інноваціями, згодом застосованими і в Росії (визнання ФБК екстремістською організацією в 2021 році).

Одним з ключових механізмів репресій в Криму стало переслідування мусульман за звинуваченням у зв’язках з визнаною в Росії терористичною організацією «Хізб ут-Тахрір». У Кримському контексті ця практика набула специфічного відтінку, ставши також інструментом тиску на активістів і незалежне громадянське суспільство — переважно кримських татар. Основи цієї практики також закладаються в «перехідний період» — перша подібна кримінальна справа з’являється вже в 2015 році.

У 2016 році кількість нових задокументованих політично мотивованих кримінальних переслідувань зростає майже в два рази в порівнянні з попереднім роком і досягає 38. Цей стрибок може свідчити про завершення вибудовування репресивної інфраструктури та початок її роботи «на повну потужність» у період з 2016 року і до початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Політично мотивовані справи цього періоду включають в себе вже згадані обвинувачення в причетності до «Хізб ут-Тахрір» зі все більш частими випадками інструменталізації таких звинувачень проти активістів «Кримської солідарності» — організації близьких і захисників кримськотатарських жертв репресій, що склалася в 2016 році. Також в цей період є популярними справи, спрямовані на створення образу військової або терористичної загрози на окупованому півострові, наприклад, різні звинувачення кримчан в диверсіях і в участі в «незаконному збройному формуванні» — кримськотатарському батальйоні імені Номана Челебіджихана. На територію півострова поширюється практика переслідування за екстремістськими звинуваченнями Свідків Єгови, яка в цей період набирає популярність і по суті мало чим відрізняється від того, що відбувається зі Свідками Єгови в Росії. Разом зі збільшенням кількості кримінальних репресій підвищується видимість і значення правозахисних адвокатів, і, як наслідок, вони самі дуже швидко стають мішенню для переслідувань в Криму.

На тлі повномасштабного вторгнення в окупованому Криму спостерігається безпрецедентне зростання кількості нових політично мотивованих кримінальних переслідувань — 56 у 2022 році. Такому зростанню сприяли як справи проти антивоєнних висловлювань за статтями про військові «фейки» і дискредитацію російської армії, так і вже типові для окупованого Криму терористичні і екстремістські звинувачення, а також інші переслідування, пов’язані з війною. Більше половини (6) всіх відомих нам справ про шпигунство з 2022 року порушені російською владою в Криму.

Окуповані Крим і Севастополь лідирують як за кількістю адміністративних справах про дискредитацію армії, які надійшли в підконтрольні російській владі суди, так і за кількістю зафіксованих ОВД-Інфо за більш ніж три роки повномасштабної війни випадків позасудового тиску у відповідь на антивоєнну діяльність. У позасудовому тиску не останню роль на півострові відіграє «Кримський СМЕРШ» — близька силовикам ініціатива, що веде своєрідний реєстр «ворогів народу». Також з 2022 року на території окупованого Криму з новою силою відновилася практика насильницьких зникнень, пов’язана в цей період з фільтрацією біженців з недавно окупованих територій Сходу України, а також з посиленням репресій по відношенню до різних форм опору в Криму.

Досвід 11 років окупації Криму показує, що репресії трансформуються і важливу роль у цьому відіграє військовий фактор. А також цей досвід показує, що режим в окупованому Криму діє так само безкарно, як і в російських регіонах. Жертви державного тиску не мають практичної можливості розраховувати на ефективне розслідування їхніх справ, справедливий суд або якісь компенсації і відновлення прав.

Однак репресії не існують у вакуумі, вони можуть викликати реакцію частини суспільства, яка демонструє солідарність і волю до опору. Прикладом цього можна назвати «Кримську Солідарність», яка продовжує відігравати важливу роль у моніторингу та документації масових порушень прав людини на окупованому півострові та підтримувати репресованих активістів та їхні родини.